до четвертини, а потому кидати, щоби міські пани збирали і докурювали… В прочім я єще довідаю ся, як пани гроші викидають і на що“.
„Добре, добре — каже чорт. — Все те будеш мати, лиш запиши душу, аби ми не потрібували тебе цїле житє пильнувати, та підмовляти до гріха. Підпиши отсей документ і справа буде скінчена. Нам не треба нї нотаря, нї сьвідків. Капля твоєї крови стане за все те“.
„Сїдай — каже віт. Поговоримо. Як-же ти гадаєш зробити се. Па який процент даш гроші? Не бій ся, я маю великий ґрунт, а як з ласки пана старости і „повяту“ повітую дванацять лїт, або й довше, то загорну цїле село. Буде з чого віддавати. Даю без торгу двацять процент“.
Чорт сидїв хвилю нїмий. — Чи ти сказив ся?! — питає, — я жид щоби брати процент? Як ти мене кликав, то ти давав свою душу. Ти вже забув? Не крути, лише кажи явно чи підпишеш документ, що за гроші даш душу?”
“Ігі! — каже віт сплюнувши. — Ти гадаєш, що я такий дурнеь як ти. Хто видїв таке, щоби за гроші давати чортови христіянську душу.
Чорт розлютив ся і став вже ганьбити: „А ти хруню якийсь. Як хочеш мати гроші, то мусиш як пес повзати передімною на череві. Ти га-