Сторінка:Будзиновський В. Хрунь і чорт (Нью-Йорк, 1918).djvu/16

15

кинув ся в сторону двора і так я зійшов ся з твоїми хлопами — бодай менї вже нїколи не довело ся вітувати!… йой, як болить щока… як в грудях коле!… Як лиш побачили мене, стали викрикувати: „То ти хруню спродав громаду?! Ти сучий сину спродав півтора тисяча душ!” — Не знаючи, чим се пахне, я замітив, що так має бути, бо так казав пан староста. По сих словах менї нагло потемнїло в очах, і я впав на землю. То якийсь хлоп почастував мене так колом по голові. Хлопи обступили мене, і як не стануть бити… По ногах, по хребтї, по голові… де хто вцїлив палицею чи колом. „Се тобі за правибори“ — каже оден: “а се за те, що староство замкло читальню, бо ти донїс, що там хлопи сходять ся радити над „страйком“ — каже другий, частуючи мене чоботом по зубах; „а се за польску печатку“ — крикнув третий, копнувши мене в бік… Надбіг якийсь панич, кажуть що попівський син, тай кричить до скажених: “Люди! Та деж так по зьвірськи, по голові гаратати?! Як вже бєте, то маєте єго грішне тїло.” — Знаєш, що на се сказав котрийсь з них? Він каже: “Паничу! Як би чоловік жалував, то цїлком не бив би”. — Рівночасно як не спарить мене якимсь колом по зубах, а щока лише: хруст. Я рукою до писка, а вже мени чотири зуби. Як хлопи побачили, що менї з носа і з