Сторінка:Будзиновський В. Хрунь і чорт (Нью-Йорк, 1918).djvu/14

Цю сторінку схвалено
13

до Сопухівки. Справив ся дуже скоро, бо вже в полудне був назад у Львові, в готели Жоржа, де була їх кватира. Віта, котрий єще спав, бо в ночи закрошив ся був крепко, пробудили якісь стони. Се чорт сидїв скулений в кутї з підвязаною головою і скавулїв так.

„А тобі що стало ся?“ — питає здивований віт.

Чорт знов заскавулїв і з болю викривив лице так страшно, що аж віт злякав ся. — „Чорти-б тебе побрали і всїх твоїх хлопів!” — вистогнав. — „Чи у вас всї правибори так кінчать ся?“

„Та що-ж таке стало ся?“ — питає віт.

„Що стало ся? — вистогнав чорт і витягнув до віта руку, показуючи на долони чотири зуби… Ох, ох! Щока болить… зломана… Хлопи вибили менї зуби… щоку зломили. В грудях щось… ох… коле… Ай… ай!… здаєсь два три… ох, вай!… здаєсь пару ребер зломили менї. Все те тобі належало ся. За твою сфальшовану лїсту, за те, що я послухав тебе і перевів правибори так, як ти казав, лишу ся калїкою“.

„Кажи-ж бо, як то було і за що пішло? — допитував віт. — аби я знав, чи безпечно менї вертати до села, чи може маю іти до пана старости, аби в моїм селї, або й таки в моїй хатї зробив