перед дверми селямліку і відправлю — додав, подумавши хвильку.
Валі вийшов до ждальні, Місах за ним. В ждальні вже були три нові особи.
— Хто то жде відраня? — спитав валі грімко.
Молодий парубок, що стояв під вікном, поступив два кроки вперед, поклонився і відповів коротко:
— Я.
— Щож ти маєш мені сказати? Говори скоро і коротко!
— Мій отаман післав мене до Анґорського валі з важним ділом. Але людська память не вічна. Я тут ждав на побачення так довго, що вже й забув, яке від отамана дістав доручення. Може отаман вишле ще раз когось іншого. Такого, що має ліпшу память і не забуде, хочби тут стояв каменем три дні і три ночі, та ждав своєї черги.
Парубок обернувся й вийшов. В ждальні всі остовпіли разом із валі. Цей схаменувся перший.
— Держіть його! Замкнути брами, щоб не втік!
Валі видобув з-за пояса пістолю, приступив до вікна і вистрілив крізь вікно вгору.
Саме тоді смільчак скочив на коня і пустився до брами. Одначе вистріл заалярмував усю службу конаку. Узброєні люди вироїлися на подвіря. З хати при брамі вискочив ворітник і запер браму перед самим носом смільчака. Цей не сумнівався, що тепер всі кинуться на нього, щоб його стягнути з коня, розоружити й увязнити. Товпа вояків валі обступила його
89
