— Це правда. Але я ще не сказав тобі, що я хочу зробити, знайшовши тих запорожців.
— Міркую, що хочеш між ними доживати свого віку.
— І в тім не помиляєшся. Хочу лишитися між ними, але не там, де вони тепер сидять. Я наважився перевести їх на Кубань, де вже сидить головна сила запорожців.
— Ти?! Ворог москаля?
— Я, ворог москаля, але ті, що вже сидять на Кавказі під московською кормигою, також вороги москаля. Вони жиють під ним і служать йому під примусом… до якогось часу. Живучи під москалем в більшій громаді, не загинуть, лишаться запорожцями. Непримиримі, ось як ті, з яких я вийшов, не вертались під царя й жили дальше під турком, бо гадали, що відбудують запоріжжя на турецькій землі. Гадали, що якась війна між турком і москалем завалить Московщину і тоді всі запорожці вернуться на свою землю над Дніпром. Ці війни прийшли. Непримиримі запорожці помагали туркам. Я зовсім пристав до турецького війська. Виграла Московщина війну, чи ні, наслідком все було ослаблення турецької сили. Ми додумалися до того, що турок нам уже не поможе та що ті, по світі розсіяні запорожці, що не пристануть до кубанського війська, розплинуться в чужих народах, серед яких живуть. Щоб лишитися запорожцем, кожний запорожець, де б він не був, повинен пристати до тої запорозької громади, яка тепер найбільша. Найбільша запорозька громада на Кубані. Туди повинні тягнути всі запорожці. Туди повинна потягнути також громада, яку турки перекинули з-під Солуня аж сюди.
83
