— Тут нема ніякого вартового. Я без дозволу не хотів лізти у ваш табор, отже свиснув.
— На варті не було нікого? — спитав Місах своїх людей.
— Мене замінив Садук, — відповів перший вартовий. — Мабуть кудись відійшов на хвилину, бо його між нами ще нема.
— Вартовий відійшов! — крикнув Місах і вийшов з табору. — Садука тут нема?
— Очевидно, що нема, — відповів Василь.
— Очевидно? Чому очевидно?
— Бо хто вартує над рікою пів милі відси, то не може вартувати тут, пів милі від ріки.
— То не може бути! Він мабуть, десь тут у кущах. Може побачив що підозріле і відійшов від табору на пару кроків.
— Не лише може бути, але й є. Я не говорив би, якби не бачив на власні очі; якби я сам не мав його в моїх власних руках; якби я сам не вязав його моїм власним ременем. Він тепер лежить звязаний над рікою. Баша сидить біля нього і просить вас, щоб ви потрудилися туди. Баша також просив, щоб ви взяли з собою двох сильних хлопців.
Місах покликав двох лучників і пішов з Василем, що провів його до половини дороги.
— Відси провідника вже не потребуєте. Баша й Садук отам, де ті дві високі і дві низьки пальми.
Василь вернувся до своїх. Місах пішов на вказане Василем місце. На землі лежав звязаний Садук. Сивенький сидів біля нього.
— Ти мабуть дуже розсердився, коли почув, що я казав звязати твого найвірнішого
74
