— То не може бути! — відповів Місах живо. — Садук був найвірнішим лучником мого батька. Він і мій найвірніший слуга.
— Чого він поліз у кущі? Що він робив там за нашими плечима? Ще й рачкував. Я тобі кажу, він лежав на підслухах. Це пахне зрадою.
— Кажу тобі, — запевняв Місах — що Садук найвірніший з усіх. Хоч би всі покинули мене і пішли до моїх ворогів, то Садук лишиться вірний мені. Як би в нього не було вдачі вірної собаки, то він вже давно свої зуби був би показав моєму батькові.
— Мав причину до цього?
— Мав і не мав. Мав тому, бо то мій батько казав вирізати йому язик. Не мав, бо мій батько ділав під примусом.
— Твій батько приказав вирізали Садукові язик?!… І ти гадаєш, що Садук був вірний твому батькові і ще тепер вірний тобі?
— Я ж сказав тобі, що мій батько ділав під примусом. Садук знає це. Він знає, що батько повинен був скарати його на горло! Садук був найліпшим лучником мого батька. До нашого саду припирав сад муштагеда, найвищого духовника. У муштагеда була гарна донька. Садук, сидячи раз у нашім садку на дереві, побачив в сусіднім садку цю дівчину. Не довго надумуючися, зліз із дерева, переліз пліт і приступив до дівчини. Вона не втікала. Він наговорив їй цілу купу нісенітниць, очевидно, про любов. Просив її, щоб щодня виходила до нього на балачку. На нещастя всю ту розмову підслухала невільниця, що за кущами кілька кроків від молодят полола. Невільниця всю підслухану розмову переповіла муштагедові.
68
