батька, тепер дістанеш за це заплату!“ Він божився, що то неправда, що його хтось оклеветав. Ці викрути не помогли йому. Я його звязав, закнеблював і випалив йому очі. Лишивши його так у моїй хаті, я сів на коня і почвалав слідом за моєю валкою. Ціль моєї мандрівки Анґора, бо валі Анґори великий приятель мого батька і лютий ворог ерзерумського намісника. Гадаю, що в Анґорі буду безпечний.
Коли ж бо ти йдеш шляхом на Адану, не на Анґору.
— Це навмисне так, щоб перехитрити погоню. Втікаючи, моя валка перейшла попри неодин аул, й неодну оселю. Я скрізь питав дороги до Адани. Як іде погоня, то скрізь чула, що втікаю на Адану. Потвердить це шлях, яким утікаю. Але тоді, як погоня вже зовсім не буде сумніватися, що я прямую до Адани, я загадав звернути на Анґору. Саме в хвилині, як погоня прийде до Адани, я стану в Анґорі. Тут, де тепер сидимо, кінчиться моя мандрівка на Адану. Я загадав сидіти тут два-три дні, щоб допевнитися, чи погоня справді йде, і чи піде дальше в тім самім напрямі, на Адану. Щоб від цього місця ще більше затерти слід по собі, я себе перемінив у перса. Себе і всю мою челядь я переодяг по-перськи. Як би мої вороги вислали на боки звідунів, то почують, що шляхом на Анґору поїхали перські купці. Моє щастя хотіло, що я зійшовся з тобою, та що ти також їдеш на Анґору. Поїдемо вкупі.
В кущах пару кроків за ними хтось зойкнув. Сивенький вихопив зза пояса кинджал, пірнув у кущі і витащив відтам, держачи за обшивку, одного із служби Місаха. Зараз за ними вий-
66
