— Ви в тім вашім англійськім костюмі не можете їхати з нами. Ми по змозі мусимо їхати непомітно. Якнайменше стягати на себе увагу азійських дикунів. Мусите купити турецький одяг.
Мортон упхав Сивенькому в руки гаманець із золотом і відійшов. Сивенький купив пять коней, турецький одяг для Мортона і пішов до гостинниці відпочивати.
На другий день з Адани виїхало пять верхівців: Сивенький, Мортон, Василь, Юрко й Нуман. Сивенький і Мортон їхали на таких арабах, що всі стрічні ставали й дивилися за ними. Один із них, що тоді, як вони виїздили, вїздив до міста, погрозив їм пястуком.
— Ви бачили цього, що саме перед хвилиною минув нас? — Мортон спитав Сивенького. — Цього на мулі?
— Так!
— Я не дивився в той бік.
— Я теж йому добре не придивився, бо не було часу. І ми їхали скоро, а він чвалав. Але я присягнув би, що то наш ушкал, якого ми передали мерсінському мудірові.
— Не було б нічого дивного. Я ж казав вам, що він мабуть підкупить мудіра й вийде на волю.
— Ми забрали всі його гроші.
— Такі, як він, скрізь мають спільників.
— Може б вернутись до Адани і зробити на нього донос?
— Він не такий дурний, щоб ждати на наслідки нашого доносу. Як вернемось до міста, то він буде знати, чого. Втече і донос лишиться доносом.
41
