З усіх українських земель Запорожжя найдовше задержало державну самостійність. Аж у 1775. році російські війська зайняли запорозький край. Столицю Запорожжя Січ взяли підступом і зруйнували. Частина запорожців, що не хотіла жити в московськім ярмі, покинула рідний край і втікла до турків на Балкани, що тоді були під турецьким пануванням. Турки дали запорожцям край над Дунаєм аж по саме море. Зібралось там понад 40.000 запорожців, не числячи їх жінок та дітей. Перша Січ на дарованих турками землях була в Катирлезі, друга (від 1814. р.) в Дунавці. Як уже не раз чернь була причиною розгрому козацького лицарства, так і тут, на новій землі чернь зробила це, чого не могла вдіяти московська сила. Цим разом зрада черні запорожців добила.
У 1827. р., коли заносилося на російсько-турецьку війну, кошовим став провідник черні, потайний прихильник повороту запорожців під московську владу. Коли розпочалася війна, він зібрав до 500 охочої до повороту голоти, втік з нею з Січі так, що козаки про це нічого й не знали і пристав до російської армії. Коли турки почули про цю зраду, стали потерпати, що й запорозьке лицарство перейде до москаля. Вони кинулися на Січ і зруйнували її, при чім багато запорозького народу згинуло. Турки вже не вірили жадному запорожцеві. Де були які відділи запорожців, турки роззброїли їх і до кінця війни держали під вартою. По війні порозселювали їх по всіх усюдах, щоб тільки за-
5
