Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/34

Цю сторінку схвалено

Тепер вертайся на своє місце, щоб отаман не догадався, що ти в змові з нами.

— Коли Нуман з нами, то справді нема чого гаятися, — відповів Юрко. — Можна зачинати таки зараз.

Юрко вийшов. Сопілка ще хвилину грала і замовкла.

— Мабуть іде ушкал, — Сивенький промовив до Мортона.

— Будьте готові. Як прийде з братом, то ви беріть на себе брата. Щоб нам зручніше було схопитися на ноги, сядьмо. Закиньте на ноги дергу, щоб на перший погляд не побачив, що ми неспутані.

Оба сіли й понакривали ноги дергами. Руки держали за спиною, начеб ще були повязані.

Двері від каюти скрипнули і на порозі станув отаман. За ним стояв його брат. Хвилину стояв мовчки, неначе ждав щось.

— Ну? — гукнув до вязнів.

Вони й не глянули на нього.

— Ну?! — крикнув ще раз.

— Ну-ну! — Сивенький відповів, глянувши на нього з глумливою усмішкою.

Сивенький хотів, щоб оба ввійшли до каюти.

— Ти вже забув, чого ми навідуємося до вас? — отаман кричав. — Обернися до мене спиною. Покажи руки!

— Мені добре так, як тепер сиджу. Хіба що хочеш розвязати? Коли ти такий ласкавий, то сам потрудися за мою спину й розвяжи.

— Чи ти бачив коли такого безличника? — отаман звернувся до свого брата. — Іди подивитися, чи англієць добре звязаний. Я огляну

35