— Я завтра прийду до тебе і зроблю ціле ведро — сказав Сивенький. — Також лишу тобі рецепту, як це робити.
Останніх слів мутеселім уже не зрозумів. Зрозумів лиш те, що медицини вже нема, та що йому пора йти домів. Був такий пяний, що один Сивенький не годен був удержати його на ногах, отже закликав до помочі Юрка. Василь витягнув з кишені мутеселіма хустину з грішми макреджа. Сивенький і Юрко завели мутеселіма до сараю і вернули додому. Іван Красій уже був перебраний.
— Підемо, — сказав Сивенький. — Дайте мені старий одяг Івана.
— Нащо? — спитав його о. Климентій. — Це таке лахміття, що гидь у руку взяти.
— Щоб турків навести на фальшивий слід. Дайте бодай кафтан.
Сивенький узяв кафтан під паху, та з Іваном і Василем вийшов. Підвів їх під щирбу в мурі і, коли вони вже щезли за муром, пішов дальше. Підійшов до того місця, де замісць муру, приступу до міста боронила глибока, майже бездонна скалиста пропасть, Сивенький кинув кафтан так, що він завис на острім канті скали. Вернувся додому, казав товаришам лягати спати і сам ліг. За дві години вернувся Василь.
Досвіта Сивенький вийшов з Василем до міста купити коня для Івана. Щоб не було якого підозріння, цей кінь мав вийти з міста як вючак, обвантажений різними речами товариства й харчами. Одночасно з Сивеньким вийшов з хати Селім-аґа. Пішов до муселіма по ключ від вязниці. Коли Сивенький вернув з конем, у хаті вже був Селім; рвав собі волосся.
205
