Сивенький скочив до ями і нахилився над лежачим.
— Як відійдемо з-під твоїх дверей, і як у коритарі зробиться темно, ти вилізь і тихцем та хильцем вийди. Рівно вісімнадцять кроків на ліво, відтак двадцять на право до брами. Брама не замкнена на ключ, лише приперта. За брамою дожидає тебе наш товариш, — шептав до вязня Сивенький. — Ну! Ти живий, чи вже здох? — крикнув опісля голосно по-турецьки.
— Живий, — відповів йому мутеселім, — бо рушив ногою.
Сивенький виліз із ями і всі три пішли дальше. Мусіли заглядати до кожної келії, бо ніхто з них не знав, де сидить макредж. Мутеселім ганьбив за це Юрка останніми словами.
— Селім не знає, де всадив того злодюгу! — викрикував. — Чи бачив хто другого такого команданта вязниці?
Прийшли під останні двері. Каганець висунувся з руки Сивенького, впав на землю і згас. Сивенький став кресати і надслухував. Каганець заблимав наново аж тоді, коли Сивенький доміркувався, що Іван уже за брамою. Ковтюк відсунув засуву й відчинив двері.
— Ви надумалися і приходите випустити мене? — спитав макредж, підійшовши до дверей.
— Випущу тебе, — відповів мутеселім — як заплатиш окуп. — Як зараз тут вичислиш по три тисячі пястрів для кожного з нас.
— Що ти прийдеш по окуп, я знав, бо знаю тебе. Але я ще не знав, що ти такий безличник. Тричі по три тисячі. Значить девять тисяч?
— Гадаєш, що я не вмію рахувати?
202
