— Спробуй!
Мутеселім потягнув раз, другий, третій.
— Ця медицина, то молоко, яке пливе з дерев раю, — замітив. — Маєш багато такої?
— Для тебе вистане.
— Я прийшов не лиш відвідати тебе, але й порадитися.
— Медицини вже не хочеш?
— Чому ні! Принеси і я розкажу тобі, в чім діло. — —
— Пропав наш плян? — спитав о. Климентій Сивенького, коли він виходив по вино. — Коли мутеселім тут, то не зможеш вийти до вязниці. І ключа від Селіма не дістанеш, бо буде тверезий.
— Запю їх тут. Кілька чарок такого вина повалить і слона, не то непривичного до гарячих напитків турка.
— Щось оця медицина дуже виварюється, — замітив Сивенький, увійшовши до кухні. — Вже й половини горшка нема. Мушу додати ще дві пляшки.
— Додай, додай! — лепетіла Мерсіна, ледве держачися на ногах. — То Селім пильнував хвилину і зле пильнував, то й збігла.
Сивенький вернувся до мутеселіма і подав йому чарку. Цей випорожнив її доразу і сів на коврі.
— Тепер до діла. Як гадаєш? Що сталось би зі мною, як би макредж утік із вязниці? Або як би шпіон утік, або як би вони оба втікли?
— Міркую, що тебе повісили б.
— Отже бачиш. Я додумався до того, що мені не вільно покладатися ні на кого. Я мушу
198
