Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/192

Цю сторінку схвалено

— Твоє життя має якусь вартість? — спитав його Сивенький.

— Бодай десять тисяч пястрів.

— Моє життя ціню бодай десять тисяч разів стільки, що твоє. Це виходить на сто мільйонів пястрів.

— Ти такий багач?

— Багач, але моїх маєтків з собою не вожу.

— Всежтаки тут у Бурді твоє життя має вартість не меншу, як двадцять тисяч пястрів.

— Не буду сперечатися.

— Так само життя твого приятеля, що не говорить.

— І цього не перечу.

— Десять тисяч другий приятель.

— Щонайменше.

— Твої слуги бодай по пять тисяч.

— Як не більше.

— Отже разом шістдесят тисяч.

— Ти добре зрахував.

— Коли заплатиш?

— Ніколи!

Макредж і мутеселім зглянулися розчаровані. Перший отямився макредж.

— Коли не хочеш заплатити грішми, то заплатиш життям! — зашипів. — Приклич арнавтів! — звернувся до мутеселіма. — Всіх, які є в сараю, бо він буде боронитися.

— Я сам хотів просити тебе, — промовив Сивенький до мутеселіма, — щоб ти арнавтів візвав сюди, бо я наказую тобі увязнити цього опришка.

— Ти?… Кого? — спитав мутеселім протяжно. — Макреджа?

— Він був макреджом, тепер вже ним не є.

193