— Я вже перед годиною післав по тебе, — зачав мутеселім. — Чому ти зараз не прийшов?
— Я виїхав за місто на прохід.
— З тобою був той побожний, що не говорить?… Він не такий побожний, бо десь колись, як гадає, що з-поза вашого товариства ніхто його не чує, таки бовтне якесь слово. Ще й мовою, якої тут ніхто не розуміє.
— Справді?
— Я післав по тебе, щоб тебе переслухати.
— Справді?
— І твої слуги балакають деколи мовою, якої тут ніхто не розуміє.
— Справді?
— Ти казав мені, що третій твій товариш недужий і тому не виходить з хати. Це неправда і він не турок.
— Справді ?
— Ти сказав мені, що ти паша і купець. Або одне брехня, або друге. Може одне й друге. Ти тут не поводишся так, якби був купцем.
— Справді?
— Якби ти був турецький паша, то ти не приймав би послів такого ворохобника, як бей асахадської орди.
— Справді?
Це „справді“ вивело мутеселіма з рівноваги.
— Ти шпіон! — крикнув і плеснув у долоні.
До кімнати ввійшли два арнавти.
— Відставити його до вязниці! — наказав мутеселім.
Сивенький схопився і виймив дві пістолі. Ліву руку з пістолею звернув до арнавтів, другу до мутеселіма.
191