Служба принесла каву й напхані люльки.
— Я зараз вгадав, що ти не звичайний купець…
— Що тебе навело на цю гадку?
— Бо я… трохи розумію дипломатію. Ти вислужений паша, один твій товариш не говорить, третій сидить у хаті, взагалі не показується нікому. Чому він не прийшов з тобою до мене?
— Він нездужає.
— Чи то дипломатична недуга? — спитав мутеселім, хитро поглядаючи на Сивенького. — Може й німота твого товариша дипломатична?
— Ти хочеш бути дипломатом? — спитав Сивенький, сміючися.
— Моє питання може було не дипломатичне?
— Очевидно. Якби ти був дипломат, то ти взагалі не питав би, але все те, що тобі треба знати, виміркував би з того, що ми самі говоримо і з того, що ми робимо.
— Якби я не був дипломат, то мене хіба зробили б командантом такої важної граничної кріпості? Я тобі зараз дам доказ, що я багато знаю про тебе і твоїх товаришів, хоч ні тебе ні їх не питав.
— Дай цей доказ.
— Отже твоє товариство побільшиться ще на одного…
Мутеселім урвав, ждучи, яке вражіння зробить його дипломатичний здогад. Сивенький справді глянув здивований на господаря.
— Хіба думаєш про тих купців, яких ми тут дожидаємо.
— Ні. То буде хтось у дуже знищеній оде-
177