— Жду на тебе, — сказала вона. — Юшка вязнів готова, кава й дактилі куплені.
— Вибач, але тепер не можу йти з тобою, бо мушу до мутеселіма. Селім зараз прийде по мене.
— До мутеселіма?… Хіба на твій кошт. Він такий скупий, що гостя й люлькою не прийме. Арештанти можуть ждати. Підемо, як вернешся від мутеселіма.
— Не годиться так. Вязень повинен дістати впору це, що йому належиться. Занеси їм їх юшку і передай їм це, що купила за мої гроші. Може завтра піду з тобою.
По хвилині надійшов задиханий Селім. Сивенький і Мортон пішли з ним до сараю. Гостинна, куди завів їх Селім, була доволі простора. Під стіною були розстелені коври з подушками. На середнім сидів довгий, кощавий турок з кантистим лицем і хитрими очима. Він підвівся і рукою показав на коври по лівім і правім боці свого сидження.
— Позволь, мутеселіме, що я грамотами покажу тобі, кого ти запросив до себе, — промовив Сивенький до нього, подаючи йому подорожні грамоти.
— Юсуф-паша, — читав мутеселім. — Селім-аґа говорив мені, що ти купець.
— Я покинув військову службу для здоровя.
— Я не второпаю, як можна, будучи вже пашою, покинути вже військо на те, щоб зійти на купця. Гадаю, що служити султанові, то найпочесніший і найпоплатніший хліб.
— І бувши купцем можна служити султанові. Від купців султан може мати докладніші вісті про те, що діється в закутинах його царства.
176
