ніхто не мешкав би? Ні сам господар? Такої хати тут не знайдете.
— Господар мігби мешкати, але ніхто більше. Тільки господар з родиною.
— Такий дім є. По цій касарні і сараю Мутеселіма, найкращий дім в Бурді.
— Далеко відси?
— В Бурді ніякий дім не є далеко відси. Той дім, про який говорю, найближчий.
— Ця касарня?… Чи може вязниця? — спитав Сивенький, гадаючи, що командант арнавтів загадав ціле товариство увязнити.
— Не касарня. Сусідній дім. Той, від касарні відділений садом.
— Чия то хата?
— Селім-аґи.
— Кілько там вільних кімнат, а є стайня для коней?
— Є чотири вільні кімнати з вікнами в сад. І стайня є.
— То добре. Але мене до цеї хати не тягне. Заблизько касарня й вязниця. Крики арнавтів і арештантів, то не спів соловя.
— Не буде крику. Господар цеї хати, то я. Я командант арнавтів, пан життя і смерти арештантів. Накажу їм бути тихо. Говорити й дихати заголосно забороню.
— Коли так, то ходім оглянути хату.
В сінях на землі сиділа стара баба з дошкою на колінах. Різала цибулю.
— Мерсіно! — Промовив Селім до неї весело. — Цей ефенді Юсуф-паша винайняв на цілий тиждень для себе чотири вільні кімнати в нашій хаті.
164
