На це питання не дістав ніякої відповіди.
— Заведіть нас до вашого отамана. Йому розкажемо, хто ми! — промовив Сивенький гостро.
Окружене узброєними арнавтами, товариство підїхало до великого будинку, про який згадав Мортон. То була касарня арнавтів і вязниця. Перед будинком стояв високий турецький старшина.
— То може ти командант гарнізону цеї твердині? — запитав Сивенький, поклонившися.
— Я! Хто ви, звідки, куди й чого?
— Я Юсуф-паша, це мої товариші. Ось мій пашпорт із Стамбулу.
— Сивенький подав грамоту. Старшина прочитав і низько поклонився.
— Ти мір-і-ліно? Паша з одним хвостом? Вибач, ефенді, що мої арнавти обскочили вас, як звичайних волокитів. Вони така дич… Лише сором роблять мені.
— Хіба ж я не знаю, які арнавти? Чи я їх не мав під своєю командою?
— Вступіться мені з очей! — крикнув старшина до арнавтів. Вдруге краще приглядайтеся, хто приїхав.
— Ви лише в переїзді, чи задержитеся в Бурді? — звернувся до Сивенького. — Може будете ночувати в гостинниці?
— Ми гадаємо задержатися тут тиждень або й довше, — відповів Сивенький. — Сюди мають приїхати купці з Ардагану. Будемо дожидати їх. Я чув, що гостинниці тут дуже брудні. Ми воліли б найняти цілий дім, як би був такий.
— Гм… Цілий дім? Такий, де крім вас більше
163
