Коли гонець відїхав, ціле товариство вирушило до Бурди. В Адані лишився тільки Нуман. Щоб у Бурді вважали їх за турків, Мортон зобовязався в приявності чужих не говорити. Він наче б дав обіт, що поки не відвідає гробу пророка, буде німаком. Подорож тривала цілий тиждень, бо зараз по їх відїзді знову настала злива і годі було ріку перейти. Мусіли коло броду вижидати догідної хвилини. Нарешті виїхавши з лісу, побачили на скалистім узгірю якісь руїни. То була кріпость Бурда.
— Цей найбільший і найліпше удержаний будинок буде мабуть тюрмою, де сидить попович, — промовив Мортон, очевидно по-англійськи.
— Ви вже забули, що ви німий? — пригадав йому Сивенький.
— Коло нас нема нікого чужого.
— Але в кожній хвилині може з'явитися… вискочити з заваленої хати… Ось уже біжать до нас арнавти. Тут твердиня, отже вони мабуть будуть питати нас, хто ми.
Збіглося яких пятнадцять вояків. Вони окружили мандрівників і не пускали дальше.
— Хто ви? — питали. — Покажіть документи!
— Хто з вас письменний? — Сивенький запитав, витягаючи з-за пояса якусь грамоту.
162
