є аул запорожців? Що вони живуть в нужді посеред моря іншої віри?
— Повинні б зробити це, що я зробив би, як би довідався, що частину моєї орди недоля загнала в московську землю.
— Отже ми згідні. Я роблю це, що ти зробив би. Я примандрував до Анґори, щоб найти аул запорожців і перекинути його на Кавказ. Син Климентія, не знаючи того, що вже я взявся за це діло, також пустився сюди, не як московський шпіон, але щоб своїх братів знайти і перетягнути їх на Кубань.
— Не диво, що його взяли за шпіона. Тепер бачу, що він не шпіон, отже моя совість позволить помогти вам. Його завели до кріпості Бурді на самій границі нашого вілаєту. Як не вмер, то до нині сидить там. Дам вам провідника, що заведе вас манівцями під саму кріпость. Одначе сумніваюся, чи здужаєте вихопити його відти. Валі висилає туди найнебезпечніших вязнів. Пильнують їх дуже строго.
— Провідника не потребую, бо до Бурді поїдемо явно. А там поміркую, як взятися за діло. Не сумніваюся, що хлопця увільнимо. Як не підступом, то силою. Як не силою, то грішми.
— Грішми буде найлегше. Але чи маєш їх так багато? Мутеселім, командант кріпості, ненаситний. Лупить гроші, де лиш може, законно й розбоєм, бо сам потребує багато і мусить валі платити великий чинш.
— Чинш? За що?
— За те, що валі держить його на становищі команданта.
— Я гадав, що Мутеселім слуга султана, а не орудар маєтку валі.
158
