підуть до курдів відбивати коня, бо і ти не підеш…
— Не піду? Зараз іду!
— Не підеш, бо кінь вже тут, у твоїй стайні. Ті твої гості, яких ти кажеш вигнати, відбили коня й привели сюди.
— Що ти плетеш?! — крикнув бей, позираючи блудним зором то на Шамая, то на Сивенького.
— Кінь у твоїй стайні — потвердив Сивенький.
Бей як не стрибне поміж своїх гостей, так що Мортон аж впав на землю, та й з хати, та й до стайні. Гості і Шамай вийшли повагом за ним. Бей вивів коня із стайні і голубив його. Це тривало добру хвилину. Коли вже налюбувався конем, бей з трівожно-покірним лицем приступив до Сивенького.
— Я тяжко обидив, оскорбив тебе — промовив. — Ти тепер мій ворог?
— Я цілком не обидився, — відповів Сивенький. — Я чоловік бувалий. Знаю різні народи, знаю їх звичаї. Я знаю, яка це в вас обида, коли ваш гість не є ворогом ваших ворогів і у вашій потребі не хоче важити власним життям.
— Чи цей біснуватий татарин тому сказився, що я хочу купити його коня? — спитав Мортон, що не розумів розмови Сивенького з беєм, отже й не знав, чого бей впав у таку лють.
— Я ще не сказав йому, що ви хочете купити саме його коня. Скажу, аж до решти потахне його збентеження.
— Як ти дістав того коня? — запитав бей.
— Багато розказувати. Вернімось до хати.
153
