По годині яхт відчалив від Солуня. На яхті було дві каюти для подорожників. В одній усадовився Мортон, другу дав Сивенькому, якому ця дорога не була першиною, отже він таки зараз ліг спати. Мортон лишився на помості. Середопівночі Сивенький пробудився, бо хтось сіпав його за рукав.
— То ви, пане Мортон? — Сивенький спитав по-англійськи і дістав турецьку відповідь:
— Ефенді! Позволь, що скажу тобі щось до вуха.
— Хто ти?
— Я Нуман, матрос яхту. Мортонові, вам і цілій службі яхту грозить небезпека.
— Заноситься на бурю?
— Це ні… але на яхті мабуть ушкали[1].
— Які ушкали? Відки взялися?
— Було так, — шепотів матрос. — Ви вже спали. Мортон-аґа походжав по помості й крізь люнету роззирався по морю. Світив місяць, то й можна було бачити досить далеко. Нараз крикнув, що нам перехрещує шлях якийсь байдак, та що люди в байдаку вимахують до нас
16
- ↑ Морські розбійники.
