Асахад, найбільший аул татарської орди Ор-бея, був від кількох років над рікою Арас, в половині дороги з Ерзеруму до границі Карсу, турецької провінції на Кавказі. В середині аулу на горбі стояв сарай, цебто палата бея, по-нашому князя, цеї великої орди. Ця палата не дуже подобала на палату, ще й княжу, бо була побудована не з тривкого матеріялу. Орда Ор-бея була народом скитальців, що живучи головно з випасу худоби, не сиділа постійно на однім місці. Як тільки почула, що десь є вільне місце з ліпшими пасовищами, покидала свій аул і переносилася туди. Отже триваліших домів не виплачувалося будувати. Всежтаки хату бея називали сараєм, бо в ній жив князь орди.
В селямліку, цебто в гостинній сараю, сиділо на подушках і коврах, попиваючи каву і курячи люльки, товариство зложене з шести осіб одягнених зтурецька. То був Сивенький і товариші. Окрім них був там ще один татарин з асахадської орди, Шамай. Вони дожидали бея, що вже вертав із походу проти курдів. Коли на вулиці зчинився гамір, Шамай вибіг з хати і по хвилині ввійшов знову з високим татарином. — Сивенький і товариші підвелися. То був Ор-бей.
— То ти Юсуф-паша? — спитав татарин, приступаючи до Сивенького. — Я вже багато
150
