зий зробив з ним те саме, що зробив з його батьком?
— Хіба в крайності. Треба буде звязати його й лишити в хаті… Чи не стукає хто у фіртку?
Пішли до фіртки й обережно відчинили її. Увійшов отаман, сам і без зброї.
— Хлопчище все ще під псом? — запитав. — Живий?
— Під псом і живий, — відповів Сивенький.
— Не пустите його?
— Не пустимо, бо ми тут безпечні, поки він у наших руках… радше в зубах нашої собаки.
— Ви не маєте харчів, ні води.
— І він не має…
— Того я й прийшов до вас. Пришлю вам води і харчів на три дні, як ти присягнеш, що зараз потім пустиш його. Я присягаю на бороду пророка, що тоді ніхто не буде до цеї хати добиватися.
— Добре, — сказав Сивенький, подумавши. — Але, заки його випущу, він наїсться з тих харчів і напється тої води.
— Гадаєш, що ми дамо вам затруєні харчі, й затруєну воду?
— У вас і це можливе.
— Згода!
Отаман вийшов і за хвилину вернувся з бабами, що двигали воду й харчі. Борзого Мортон відкликав з даху. Молодий курд зліз і зїв це, що йому подав Сивенький. Отаман присяг, що через цілий тиждень до хати ніхто не буде добиватися і відійшов разом із парубком. Цей на порозі фіртки відвернувся і грозячи пястуком крикнув:
141
