кий — то кажи принести нам тільки води і якихсь овочів. Мясо маємо.
Отаман з курдами відійшов. Сивенький з товаришами, ведучи коні, увійшли відчиненими дверми на подвіря. Коли розглянулися, побачили, що то був простокутник обведений високим муром. Хата припирала до муру при вулиці так, що цей бік муру був одночасно фронтовою стіною хати. До хати входилося з подвіря. Насамперед до просторих сіней, що служили за пекарню, а з сіней до світлиці. Дах, як усі дахи в цих сторонах — поземний. На даху була копиця сіна. Сіно порозкидане по подвірю хати аж до заднього кута подвіря показувало, що давніше воно стояло під муром. Його щолиш нині, може й перед хвилиною, перекинули на дах.
Мабуть боялися, щоб наші коні не зіли цього сіна — замітив Юрко.
— Таки зїдять його — відповів Сивенький. — Якби не те, що я це сіно побачив зараз, як тільки увійшов на подвіря, бувби просив отамана, щоб прислав нам… Очевидно за гроші.
Товариство лишило коні на подвірю під доглядом Нумана і пішло до хати. По хвилині увійшла стара баба й поставила ведро з водою та кошик з дактилями й іншими овочами. Коли на своє питання почула, що гостям уже нічого більш не потрібно, побажала їм доброї ночі й відійшла.
— Тепер — промовив Сивенький — нам треба буде добре оглянути нашу кватиру, щоб виміркувати, яким способом курди загадали дібратися до наших коней. Я з очей отамана вичитав, що він приняв нас тільки на те, щоб захопити наші коні.
132
