Цю сторінку схвалено
Врешті вона сказала: „Тужно мені за домом і хоч добре мені тут унизу, не можу довше зоставати, мушу йти до рідні”.
Баба Зима сказала: — „До вподоби мені, що ти хочеш іти домів, а за твою вірну службу я хочу тобі теж щось дати”. Вона взяла її за руку й завела перед великі ворота. Коли вони відчинилися, впав на дівчину золотий дощ і все золото вхопилося її, так, що вона цілісінька була ним накрита.
— Це тобі за те, що ти трудяща була — мовила Баба Зима й віддала їй теж те веретено, що впало було до криниці. Відтак замкнулися ворота, а дівчина опинилася на світі, поблизу мачушиного дому; коли вона ввійшла на подвіря, сидів півень на криниці і запіяв:
