оригінальних, як, наприклад, у Пархоменка) ідей, але вони не ставили перед собою завдання створення принципово нової концепції етногенезу взагалі, яку б можна було протиставити індоєвропейській теорії.
Процес соціологізаторства, що в кінці 20-х і на початку 30-х років захопив історичну науку, безпосередньо відбився і на стані археології. Нагромадження нового матеріалу було утруднено не тільки нестачею коштів на-проведення широких розкопок, але й тим, що головна увага дослідників була спрямована на вироблення загальних соціологічних схем і подолання буржуазних концепцій, що не обходилося без певних перекручень; нерідко це призводило до взаємних обвинувачень в «антимарксизмі» та «протаскуванні ворожих концепцій».
М. Я. МАРР
Новий етап у розробці проблеми етногенезу знову-таки визначився лінгвістами. Маємо на увазі школу акад. М. Я. Марра, який був фундатором ГАІМК — головної наукової установи, що займалася вивченням передісторичних епох,— і керував нею до самої своєї смерті. Своєрідна і яскрава постать Марра лишила помітний слід в історії радянської науки, хоча з оцінкою його наукової спадщини ще й зараз не все ясно. Спочатку авторитет його стояв надто високо; так зване «нове вчення про мову» або «яфетична теорія» була проголошена найвищим науковим досягненням, єдино правильною марксистською концепцією в мовознавстві. Всяка спроба критики поглядів Марра, всякий відхід від його тверджень кваліфікувалися як антимарксистський, а тому й неприпустимий виступ, що повинен долатися методами організаційного впливу. Цілком очевидно, що така ситуація аж ніяк не сприяла нормальному розвитку творчої думки. Оскільки ж головні інтереси самого Марра лежали в сфері глоттогонії та етногонії, ця ситуація в першу чергу відбилася на стані саме етногенічної проблематики.
В 1950 р., внаслідок проведеної газетою «Правда» дискусії з питань мовознавства, а особливо участі в ній И. В. Сталіна, безроздільному пануванню нового вчення про мову було покладено край. М. Я. Марр був проголошений вульгаризатором марксизму, а його ідеї — як хибні, так і правильні — були дезавуовані; навіть звичайні посилання на його роботи вважалися неприпустимими. Так разом з водою було виплеснуто й немовля.
Найсумнішим же фактом було те, що на місце «розвінчаного» нового вчення про мову по суті не було поставлено жодного нового методу, жодної нової концепції, у зв'язку з чим дискусія з питань мовознавства влітку 1950 р. привела лише до відродження старого індоєвропеїзму і, — принаймні в плані розвитку етногенічних студій, — відіграла скоріше негативну, ніж корисну роль. Гадаємо, зрештою треба спокійно розібратися
