теру. Не було згоди й щодо типу самої школи. Одні хотіли, щоб це була фахова аґрономічна школа, другі гадали, що це мав бути реальна школа. В 1882 р. переміг цей останній проект, але внутрішній розлад продовжувався далі. В 1883 р. прихильники Якобсона, користуючись від'їздом Гурта до Петрограду, скинули його з головування. Це ще більше загострило конфлікт між більшістю та опозицією. Тоді встряв у цю справу царський уряд, що скликав загальні збори, які були фактично останніми, бо їхні ухвали влада відкинула, а саму організацію розв'язала. Зібрані гроші було передано до державної скарбниці, а в будинку школи в Карлгофі (біля Оберпален), призначенім для приміщення першої естонської середньої школи, згодом (в 1888 р.) була відкрита урядом московська міська школа ім. царя Олександра, яка утримувалася з відсотків на естонський національний фонд, складений на свою рідну школу.
Народи, що століттями були приспані й здавалося засуджені вже історією на вічну поталу, прокидаючись під впливом бурхливих подій світової війни та революції, відразу ж, немов інстинктивно стають на шлях національної самодопомоги, під прапором засади «Нарід — собі». Ось один новітній, цікавий приклад з післявоєнної доби. Маю на думці культурно-національну акцію молодо-бретонських активістів, скупчених біля бретонського квартальника «Gwalarn» (Північ — Захід), що існує від 1925 р. На протязі століть Франція марно намагалася денаціоналізувати Бретань, яка добровільно з нею злучилася. Від часів революції французький державний центра-
