Сторінка:Бочковський О. І. Нарід – собі (1932).djvu/34

лянства й творило в краю абсолютну більшість. Проти нього непримиримо стояла пануюча німецька меншість. По істоті цей антаґонізм був суто суспільного характеру. Балтійські німці уважали плянову германізацро латишів та естонців передумовиною утримання свого «стану посідання» в цих країнах, бо популяційно вони могли існувати там лише за рахунок засимільованих, тубільців. Через це німці були проти середньої освіти в рідній мові для обох цих народів, а високу освіту взагалі виключали, уважаючи естонців та латишів зовсім нездатними до самостійного культурного розвитку. Коли в 1861 р. у Росії була скасована панщина, поневолені народи царської імперії зітхнули вільніше. Серед естонців у той час була вже молода власна інтеліґенція, яка мріяла про національно-культурне самоозначення свого народу. Дехто вирішив отже використати акт 1801 р. для переведення більшої національної акції та закласти з цієї нагоди естонську школу середнього типу, але одночасно фахового характеру. З тактичних міркувань, щоб одержати дозвіл на неї від царського уряду вона мала називатися Естонською школою ім. Олександра (Eesti Aleksandri kool), мовляв, для вшанування «царя-освободителя». Цікаво, що ініціятива збудовання цієї школи власними коштами вийшла від кількох селян, а підтримало її естонське студенство, яке студіювало здебільшого в дорпатському університеті. Коли царська влада дала дозвіл на цю школу, в 1871 р. повстав «Комітет фундаторів школи ім. Олександра» (Aleksandri kooli asutajate komitee) з метою перевести всенародню грошову збірку для здійснення цього пляну. 1 грудня цей Комітет оголосив в естонському щоденнику відповідний заклик до естонського народу. Ця