нансову підтримку якнайширших кол жидівського загалу. Т. Герцль, що наразі думав зреалізувати свій сіоністичний плян з допомогою багатих меценатів, швидко переконався, що в цьому його проекті утопією була тільки ця надія на багатих і «сильних цього світу». Здоровий та живий національний рух може базуватися лише на підтримці всього загалу, а не на випадкових і мало певних меценатах. Також сіоністичний рух утримується здебільшого за рахунок незаможної жидівської маси, а не з меценатських дарунків жидівських мільйонерів.
Сіоністи поставили собі велике й тяжке завдання: колонізацію старо-нової батьківщини та відродження жидівського національного організму шляхом виплекання у ньому бракуючою селянського стану. Звідци клич земля, як провідний мотив палестинської акції. За висловом відомого сіоністичного діяча Усішкіна, земля — це, мовляв, Архімедова точка сіоністичної програми. Річ ясна, що здійснення її вимагало багато грошей на купівлю землі. Ось через що одним із перших актів сіоністичної політики після війни було заложення у 1920 р. «Палестинського Земельного Фонду» (Керен Гаєсод) з метою зібрати протягом 5 років квоту 25.000.000 фунт. стерлінґів, потрібну для здійснення колонізаційного пляну. Ці гроші гадалося одержати шляхом оподаткування всіх палестинофілів традиційним пдатком «маасер», себто, відрахуванням 1⁄10 від їхнього майна та доходів на протязі згаданого часу. Незабаром виявилося, однак, що ця палестинська «пятилітка» реально нездійснима в первісному плянуванню. Вже в 1921 р. треба було стати на реальний ґрунт щорічного бюджету, прелімінованого наразі квотою 1½ міл. ф. ст. В дійсності ж
