Не можна тут оминути ще один не менш класичний приклад національної самопомочі. Маю на думці фінансування власними коштами жидівського загалу сіоністичної акції в Палестині. Сіонізм взагалі це яскравий приклад здійснення найбільш фантастичної утопії, яку знає історія. Це доказ, що нарід може воскреснути й після двох тисяч років національної анабіози, не дивлячись на те, що він розпорошений по цілому світу та незважаючи на жахливі переслідування зо всіх боків. В 1896 р. Т. Герцль кинув революційну та безвиглядну на перший погляд думку «жидівської держави». Спонукали його до цього відома афера Дрейфуса та зневірення у фактичну можливість засимільовання жидів у діяспорі. В 1897 р. відбувся в Базелі І Сіоністичний конґрес, всупереч масовим протестам рабинів, які рішуче засудили проект Герцля, як наявну єресь. Це, зрештою, нормальне явище. Кожна добра національна акція мусить спершу пробитися через мур патріотичних забобонів та наклепів. Зовсім зрозуміло, що сіоністи зупинили свою увагу на старожидівській батьківщині — Палестині (Ерец Ізраель), звідки чекали відновлення та відродження свого народу. Світова війна допомогла їм під цим оглядом. Відомою декларацією Бальфура (з 2. XI. 1917 р.) Англія визнала змагання сіоністів за жидівську національну домівку в Палестині.
Фактично сіоністичний рух триває 30 років. Торік (1931) святкувався ювілей одної з головніших його організацій «Керен Каємет Леізраель» (Жидівського національного фонду). Сіоністичний рух майже від самого початку став на шлях грошової самодопомоги, числячи на активну фі-
