Маю на думці — каталанське муніципальне об'єднання, т. зв. «Mancomunitat», що повстало в 1912 р. та проіснувало до 1923 р., коли диктатура ген. Примо де Рівера скасувала цю установу й завісила діяльність просвітніх установ, які були закладені цим об'єднанням.
Каталанці взагалі виявили багато організаційного хисту та вміння у використованню найменших політичних можливостей старо-еспанського ладу для найбільших національних надбань культурного й господарського характеру. Зокрема, вони звернули увагу на націоналізацію дуже занедбаної в Каталонії просвітньо-шкільної справи. Вже в 1907 р. власними заходами та коштами вони заклали «Інститут каталонських дослідів» (Institut d'Estudis Catalans), фактично каталанську Академію Наук, де також зосереджена була вся приватна каталанська просвітньо-шкільна акція. Треба зазначити, що каталанці та еспанці належать з психологічного боку до цілком ріжних національних типів. Еспанці це — Дон Кіхоти. Каталанці — нарід суто-практичний. Через це еспанський тип школи з нахилом до абстрактности й метафізики, не кажучи вже про мову, був абсолютно чужим для каталанського загалу. На це звернув особливу увагу вже в 1892 р. (на історичнім каталанськім з'їзді у Манресі) X. Пуїґ-і-Кадафалч, пізніший організатор «Mancomunitat». Зрозуміло отже, що це об'єднання у першу чергу взялося за справу загальної освіти. Воно мусіло вирішити питання про фахово-просвітне вишколення каталанського дорослого населення. Під цим оглядом на допомогу йому прийшла традиція старо-каталанської «ремісничої робітні» з доби Ренесансу, яка була добрим зразком практичної фахової школи. З неї організатори «Mancomunitat'y»
