|
Коханая дівчина |
Графиня (в бержерці). Бачите, Сюзано, яку ваш навіжений накликав мені сцену з своїм листом.
Сюзана. Ах, пані, як я вийшла з кабінету, якби ви бачили ваше лице! Воно потемніло відразу, але це було як хвилева хмара, і поволі ви стали червоні, червоні, червоні!
Графиня. То він вискочив у вікно?
Сюзана. Не вагаючись; милий хлопець! легкий… як бджілка.
Графиня. Оцей ще фатальний садівник! Все те мене так збентежило, що я не могла зібрати в собі й пари думок!
Сюзана. Ах, пані, навпаки; тут я й побачила, як звичка до великого світу дає дамам з пристойного товариства легкости до вибріхування, та ще й так, щоб це не було помітно.
Графиня. Чи думаєш ти, що граф піймався на ту брехню? А якщо він знайде хлопця в замку?
Сюзана. Я зараз пораджу сховати його так добре…
Графиня. Треба, щоб він поїхав собі. З того що оце тепер трапилося, ви можете повірити, що я не маю бажання посилати його в садок замість вас.
