Антоніо (сплеснувши руками). Відразу не схибив, далебі! це ж його ім'я!
Граф. Марселіне, все буде відрочене до розгляду ваших доказів, що відбудеться прилюдно в великій залі авдієнцій. Чесний Базілю, вірний і певний справцю, ідіть на місто й скличте членів судового засідання.
Базіль. Для її справи?
Граф. І приведіть мені селянина, що дав вам лист.
Базіль. Хіба ж я його знаю?
Граф. Ви не хочете!
Базіль. Я не прийшов у замок для того, щоб виконувати доручення.
Граф. А для чого?
Базіль. Талановитий чоловік щодо сільського органу, я показую клявесин пані, вчу співати її дівчат, грати на мандоліні — пажів, і мій фах, особливо, є розважати ваше товариство моєю гітарою, коли ви зволите мені звеліти.
Ґріп-Солей (наближається). Я піду, вельможний пане, якщо зволите[1].
Граф. Як ти звешся й коло чого працюєш?
Ґріп-Солей. Я Ґріп-Солей, добрий мій пане, маленький доглядач кіз. Мені доручено фоєрверк. Сьогодні моїй отарі свято. І я знаю, де сидять усі бісові судовики в околиці.
Граф. Твоя щирість мені подобається. Іди собі. Але ви (до Базіля) ідіть із ним і грайте на гітару та співайте, щоб розважати його в дорозі. Він з мого товариства.
- ↑ Ґріп-Солей розмовляє тут і далі французьким народнім жарґоном, що його відміни, на жаль, не надаються до перекладу.
