Графиня (тихо до Сюзани). Ах, Боже! Сюзон! Це офіцерський патент.
Сюзана (тихо до Фіґаро). Все пропало. То патент.
Граф (згортає папір). Ну, спритний чоловіче, ви не вгадуєте?
Антоніо (наближаючись до Фіґаро)[1]. Вельможний пан питають, чи ви не вгадуєте.
Фіґаро (відпихає його). Пхе, гидкий, говорить мені просто в самий ніс.
Граф. Ви не пригадуєте, що то могло бути?
Фіґаро. А, а, а! Povero[2]. Це ж певно патент того бідолашного хлопця, що він мені дав, а я забув йому вернути. Ой, ой, ой, який я дурний! Що він робитиме без патенту? Треба побігти…
Граф. На що він вам його дав?
Фіґаро (в замішанню) Він… хотів, щоб там щось зробили.
Граф (дивиться на папір). Тут нічого не бракує.
Графиня (тихо до Сюзани). Печатки.
Сюзана (тихо до Фіґаро). Бракує печатки.
Граф (до Фіґаро). Ви не відповідаєте?
Фіґаро. То… бо справді бракує там небагато. Він каже, що то звичайно робиться.
Граф. Звичайно! звичайно! Що?
Фіґаро. Притискається ваша гербова печатка. А може, що не варт було клопотатися.
Граф (розгортає папір і з гнівом його мне). Маєте! Видно, судилося мені, що я нічого не довідаюсь. (На бік).
