Сюзана (виходить с алькову, біжить до кабінету і говорить у дірочку в замку). Відчиніть, Керюбене, швидшє відчиніть. Це я, Сюзана; відчиніть і тікайте.
Керюбен (виходить). Ах, Сюзон, яка страшна сцена![1].
Сюзана. Тікайте ви не маєте хвилини.
Керюбен (з ляком). Але кудою тікати?
Сюзана. Не знаю, але тікайте.
Керюбен. Коли ж нема виходу.
Сюзана. Після недавньої зустрічи він вас роздавить і ми пропадемо. Біжіть, розкажіть Фіґаро…
Керюбен. Вікно в садок може не дуже високо (біжить подивитись).
Сюзана (з ляком). Високий поверх! Неможливо! Ах, бідна моя пані! А мій шлюб, о боже!
Керюбен (вертається). Воно виходить на динячі грядки. Тільки зіпсую одну або дві грядки.
Сюзана (здержує його і кричить). Він уб'ється!
Керюбен (у запалі). В палку безодню, Сюзон, швидше, я кинуся, ніж завдам їй шкоди… і цей поцілунок мені принесе щастя. (Він цілує її і біжить вискочити в вікно).
Сюзана (сама, скрикнула з ляку). Ах! (Падає в крісло на хвилину. Іде важко глянути в вікно і вертається). Він уже далеко. О, маленький, такий легкий, як і гарний! Чи такому бракуватиме женщин… Займімо швидше
- ↑ Керюбен, Сюзана.
