Графиня (стаючи перед ним). Ніде інде я не можу перешкодити; але сподіваюся, що тут у себе…
Граф. А я сподіваюся зараз таки довідатись, що за таємна Сюзана. Просити у вас ключ, бачу я, нема чого, але є певний спосіб висадити ці легенькі двері. Гей! Хтонебудь!
Графиня. Кликати людей, робити публічний скандал задля підозріння, що зробить нас посміховищем у замку!
Граф. Добре, пані! Я сам управлюсь; я зараз візьму в себе, що треба (хоче вийти й вертавться). Але щоб усе зіставалося в тому ж стані, чи будете ви ласкаві піти зі мною без скандалу й шуму, коли вже ви так його не любите? Такої простої речі ви певно мені не відмовите!
Графиня (змішавшись). Ах, пане! Хто ж думає вам перечити?
Граф. Ах, я забув двері, що ведуть до ваших дівчат; треба мені їх теж замкнути, щоб ви цілком були оправдані. (Іде замкнути двері в глибині і виймає з них ключ).
Графиня (на бік). О, боже! Згубна необачність!
Граф (вертаючись до неї). Тепер, як цю кімнату замкнено, візьміть мою руку, прошу вас (підносячи голос). А щодо Сюзани в кабінеті, то треба, щоб вона була ласкава зачекати мене; і найменше лихо, що може їй трапитись, як я вернусь…
Графиня. Справді, пане, це найогидніша пригода… (Граф її виводить й замикає двері на ключ).
