Сюзана (увіходить з великим чепцем). Печатку до чого?
Графиня. До його патенту.
Сюзана. Уже?
Графиня. І я ж кажу. Це моя Беньєза?
Сюзана (сідає коло графині)[1]. І найкраща з усіх. (Співає, держучи булавки в роті):
Ну, повернись сюди мерщій
Жан де Ліра́, коханий мій.
Пані, він прехороший!
Графиня. Приладь йому комірчик більш на жіночий лад.
Сюзана. От… Але гляньте на цього паршивця, який він гарненький дівчиною. Мені заздро! (Бере його за підборіддя). Чи будете ви ласкаві не бути таким гарненьким?
Графиня. Яка вона шалена! Треба закачати рукав, щоб краще взялись рукавчики. (Підіймає рукав). Що це в його на руці? Стьожка?
Сюзана. Та ще й ваша. Я дуже рада, що пані її побачили. Я йому казала, що вже скажу вам. О, коли б не був прийшов пан, я була б відібрала стьожку, бо я майже така дужа, як він.
Графиня. У його кров! (відчіпляє стьожку).
- ↑ Керюбен, Сюзана, графиня.
