Графиня. Хіба я маю такий вигляд, Сюзон? Я ж завсіди його протеґувала.
Сюзана. Потім він побачив вашу нічну стьожку в мене в руках; він на ню накинувся…
Графиня (усміхаючись). Мою стьожку?.. Яке дитинство!
Сюзана. Я хотіла її відібрати; пані, він був як лев: очі йому блищали… „Ти відбереш її тільки з моїм життям“, казав він, форсуючи свій м'який, ріденький голос.
Графиня (мрійно). Ну, й що, Сюзон?
Сюзана. Ну, то й що, пані? Чи можна вгамувати це бісеня! Йому всюди ввижається „моя хрищена мати“. І тому що він не насмів би навіть поцілувати вашу сукню, пані, то він усе хоче цілувати мене.
Графиня (мрійно). Годі… годі про ці дурниці. Урешті моя бідна Сюзано, мій чоловік сказав тобі вкінці?..
Сюзана. Що коли я не схочу його вислухати, він протеґуватиме Марселіну.
Графиня (встає й проходжується, обмахуючись дуже віялом). Він мене вже зовсім не любить.
Сюзана. А чому ж такий ревнивий?
Графиня. Як усі чоловіки, люба! Єдине через гонор: Ах, я його надто кохала! Я втомила його своїм пестуванням, набридла своїм коханням, оце єдина моя кривда проти нього. Але я розумію, що це чесне визнання не повинно тобі пошкодити і ти вийдеш за Фіґаро. Він тільки сам може в тому нам допомогти. Чи він прийде?
