Фаншета. Вона пішла об руку з паном доктором.
Граф (швидко). Доктор тут?
Базіль. Вона зразу його вхопила…
Граф (на бік). Він саме до речі прибув сюди.
Фаншета. Вона мала вигляд дуже гарячий, голосно говорила ходячи, то зупинялася і робила руками от так… а пан доктор робив рукою от так, заспокоюючи її, вона здавалася така роздражнена! Згадувала мого кузена Фіґаро.
Граф (беручи її за підборіддя). Кузена… що буде кузеном.
Фаншета (показуючи на Керюбена). Ваша вельможність, чи ви нам пробачили вчорашнє?..
Граф (перебиваючи її). Прощай, прощай, мала.
Фіґаро. Це її так прокляте кохання підбурює; вона могла б замутити наше святкування.
Граф (на бік). Вона його замутить, я певний. (Голосно). Ходімо, пані, ходім у покої. Базілю, ви зайдете до мене.
Сюзана (до Фіґаро). Ти до мене знов прийдеш, синку?
Фіґаро (до Сюзани). Добре піймався?
Сюзана (тихо). Прегарний хлопець! (Усі виходять).
Фіґаро. Ах, от що, слухайте ви! Церемонію ухвалено, і моє вечірнє свято сьогодні буде її продовженням; треба добре нам погодитись. Не робімо так, як ті актори, що ніколи так погано не грають, як саме того дня, коли критика найбільш пильнує.
