Граф. Не такий молодий, як вам здається.
Керюбен (тремтячи). Великодушно пробачати не є те панське право, що його ви зреклися, одружившися з пані.
Графиня. Він зрікся тільки того, що всім вам було сумне.
Сюзана. Коли б його вельможність були відмовились від права пробачати, то це право вони, певно, схотіли б передусім потай відкупити.
Граф (заклопотаний). Безперечно.
Графиня. А чому його відкупати?
Керюбен (до графа). Я був легковажний у своїй поведінці, то правда, ваша вельможність; але ніколи найменша нескромність у моїй мові…
Граф (заклопотаний). Ну, годі!
Фіґаро. Про що це він?
Граф (хутко). Годі, годі; усі просять вибачити йому, я згоджуюсь і йду далі, я йому даю сотню в моєму леґіоні.
Всі (разом). Віват!
Граф. Але з умовою, щоб він зараз таки виїхав до неї в Катальонію.
Фіґаро. Ах! Ваша вельможність, завтра б.
Граф (настоює). Я так хочу.
Керюбен. Я слухаюсь.
Граф. Уклоніться вашій хрещеній матері і просіть її протекції. (Керюбен став на одно коліно перед графинею і не може говорити).
Графиня (зворушена). Коли вже не можна тут вас залишити навіть на сьогодні, виїздіть, молодий хлопче. Нове становище вас кличе; ідіть виконувати
