Граф (у замішанні). Якби я не знав, що закоханий, поет і музика — три титули, що дають право на поблажливість до всякої дурости…
Фіґаро. Простіть разом зі мною, друзі мої.
Всі (разом). Вельможний пане! Вельможний пане!
Сюзана (до графа). Навіщо уникати хвали, що ви на ню так вельми заслугуєте?
Граф (на бік). Лукава.
Фіґаро. Погляньте на ню, ваша вельможність; ніколи найкраща наречена не покаже ліпше великости вашої жертви.
Сюзана. Покинь мою вроду і вихвалюймо тільки їх велику добрість.
Граф (на бік). Це все підстроєна гра.
Графиня. Я прилучаюся до їх, пане графе, і ця церемонія буде мені завсіди дорога, бо за привід до неї було те чарівне кохання, що мали ви до мене.
Граф. Що я маю завсіди, пані; і задля цього я погоджуюсь.
Усі (разом). Віват!
Граф (на бік). Я піймався. (Уголос). Щоб церемонія була блискучіша, я хотів би тільки відкласти її на короткий час. (На бік). Треба послати швидше по Марселіну.
Фіґаро (до Керюбена). Ну, ви, пустунчику, ви не плещете?
Сюзана. Він в одчаї; його вельможність його відряджають.
Графиня. Ах, пане, я прошу помилувати його.
Граф. Він не заслугує на помилування.
Графиня. Та він же такий молодий!