Марселіна. А дівчинка зовсім невчена! Невинна, як старий суддя!
Бартольо (тягнучи Марселіну). Прощайте, хороша наречена нашого Фіґаро.
Марселіна (реверанс). Обіцяна потай його вельможності.
Сюзана (реверанс). Що дуже вас шанує, пані.
Марселіна. Чи зробить вона мені честь теж і любити мене трошки, пані?
Сюзана (реверанс). Що до цього, то пані не має чого бажати.
Марселіна (реверанс). З пані така гарненька особа!
Сюзана (реверанс). Еге ж, досить гарна, щоб засмутити пані.
Марселіна (реверанс). Особливо дуже поважна!
Сюзана. Нехай будуть уже поважні дуеньї.
Марселіна (обурено). Дуеньї! дуеньї![1]
Бартольо (зупиняє її). Марселіно!
Марселіна. Ходім, докторе, бо я вже не видержу. Бувайте здорові, пані (реверанс).
Сюзана (сама). Ідіть, пані, ідіть, педантко! Я так мало боюсь ваших заходів, як і не зважаю на ваші образи. Подивіться на цю стару відьму! Тому що вона трохи вчилася і мучила молоді літа графині, вона хоче всім верховодити в замку! (Кидає сукню, що має на плечі, на стілець). Я вже не знаю, що я хотіла тут узяти.
- ↑ Марселіна ображена назвою „дуеньї“ (цебто компаньйонки), бо цю посаду доручалось (в Еспаній XVIII століття) переважно літнім жінкам.
