живого, я пророкую, що він умре в шкурі найбільшого нахаби!
Марселіна (повертає його). Оце ж і ви тут, вічний докторе! Завсіди такий поважний і виміряний, що можна вмерти, дожидаючи вашої допомоги, як колись стався шлюб, не вважаючи на ваші заходи.
Бартольо. Завжди сувора й ущиплива! Ну, чого так потрібна моя присутність у замку? Чи з паном графом яке нещастя?
Марселіна. Ні, докторе.
Бартольо. Чи Розіна, його ошуканка-графиня, хвалити бога, почуває себе недобре?
Марселіна. Вона мучиться.
Бартольо. А чим саме?
Марселіна. Чоловік її занедбав.
Бартольо (з радістю). А! достойний муж, що мститься за мене.
Марселіна. Не знать, як можна назвати графа; він і ревнивий і розпусний.
Бартольо. Розпусний знічев'я, ревнивий від пихи: це само собою розуміється.
Марселіна. Сьогодні, наприклад, він одружує нашу Сюзану з своїм Фіґаро, його обдаровує він ласкою з нагоди цього поєднання…
Бартольо. Котре його вельможність зробив неминучим?
Марселіна. Не зовсім так; але його вельможність хотів би нишком весело закінчити той шлюб із новоженною…
Бартольо. Пана Фіґаро? До цього торгу він пристане.
