Сюзана. Страх?
Фіґаро. Нічого не значить взятися за небезпечну справу; інша річ — утекти від лиха, доводячи її до доброго кінця; бо прийти до когось у хату вночі, потягти в його жінку і дістати сотню батогів за працю, нема нічого легшого; тисячам дурнів траплялося. Але… (дзвонять із середніх покоїв).
Сюзана. От пані прокинулась; вона дуже мені наказувала, щоб я поспішила поговорити з нею першою рано в день мого шлюбу.
Фіґаро. А це має якесь значення?
Сюзана. Пастух каже, що це приносить щастя покиненим жінкам. Прощай мій маленький Фі-Фі-Фіґаро, поміркуй над нашою справою.
Фіґаро. Щоб випростати мій розум, поцілуй мене разок.
Сюзана. Мого коханого, сьогодні? Будь ласка! А що завтра скаже мій чоловік?
Сюзана. Ну, ну!
Фіґаро. Ти бо не можеш і уявити мого кохання.
Сюзана (чепуриться). Коли ви перестанете, обридливий, говорити мені про це з ранку до вечора?
Фіґаро (таємничо). Тоді, як я матиму змогу це тобі доводити з вечора до ранку. (Дзвонять удруге).
Сюзана (здалека притуляє пальці до рота). От, добродію, ваш поцілунок. Я більш нічого не маю вашого.
Фіґаро (біжить за нею). О! але ж ви його дістали зовсім не так.
