Граф. Піди ти, Антоніо; приведи перед її суддю негідницю, що мене збезчестила.
Брідуазон. То-о це ви шукаєте пані?
Антоніо. Отже, є добрий бог; ви стільки наброїли такого самого в околиці…
Граф (люто). Іди ж! (Антоніо виходить).
Граф. Ви побачите, панове, що паж не був там сам.
Керюбен (боязко). Моя доля була б дуже люта, коли б якась чутлива душа не підсолодила її гіркоту.
Антоніо (тягнучи за руку когось, кого ще не видно) Ходім, пані, не треба упрошувати вас вийти, бо вже ж знають, що ви сюди ввійшли.
Фіґаро (скрикує). Мала кузинка!
Базіль. Ха! ха!
Граф. Фаншета!
Антоніо (обертається і скрикує). А, трясця! Вельможний пане, це дуже весело — вибрати мене, щоб показати кампанії, що це моя дочка зчинила всю цю бучу.
Граф (Ображено). Хто ж знав, що вона там? (Хоче туди йти).
Бартольо (поперед його). Дозвольте, пане графе, це не стало ясніше. Я спокійніший. (Увіходить).
Брідуазон. От ще надто заплутана справа.
