романтичну прибавність новини. Його головокрутна ділова кар'єра багато дечим нагадує політичну кар'єру інших вихідців в дрібної буржуазії — тих, що мали щастя народитися на покоління пізніше від Бомарше і стали на чолі Великої французької революції. Коли б Бомарше був 1789 року на тридцять років молодший, він, певне, наслідував би приклад Демулена, Дантона, Робесп'єра та інших якобінців (а не жирондистів, що репрезентували переважно інтереси великої буржуазії). Але за Людовіка XV єдина кар'єра, що могла вивести колишнього ремесника на ширший шлях, була — комерція і фінанси. Цим шляхом Бомарше і пішов — як багато інших; але самий темп його соціяльного поступу — а ще більше, допоміжна зброя публіцистики, якої він уживав підчас скрут свого приватного життя — роблять його передвісником, нового безстанового суспільства. Він перший використав у своїх приватних справах безпосередню публіцистичну апеляцію до буржуазної „суспільної думки“; цим він показав себе людиною, що йде поперед свого часу і вгадує соціяльні можливості майбутнього.
Але ще типовіша буде життьова кар'єра Бомарше, коли її розглядати, як взірець „інфільтрації“ дрібної буржуазії в аристократичні двірські і урядові сфери наприкінці XVIII століття. Так є вся ця епоха. От характеристичний приклад: 1760 року Бомарше намагається купити вакантну посаду головного управителя королівськими водами й лісами — дуже почесну й неклопітну діловою стороною; колеґія королівських головних управителів, від якої насамперед залежав офіційний продаж цієї посади, відкинула кандидатуру Бомарше, з причіпки надто демократичного походження кандидата роздратований цим соціяльним неуспіхом Бомарше так борониться в листі до одного з міністрів Людовіка XV:
„Кажуть, ніби проти мене заперечували, що мій батько — ремесник, і що таке становище несумісне з гонорами, пристойними посаді головного управителя, хоч би якої слави людина зажила своїм ремеством. Моя відповідь є в переліченні родинного стану і попередньої професії багатьох головних управителів, що про них я маю дуже точні відомості[1]. Пан д'Арбон головний управитель в Орлеані і один з моїх найзапекліших ворогів, має
- ↑ Див. акт V, сцена XIX, водевіль, 9-й куплет.
