щасливої обставини я бачу тебе тут, коли я думав, що ти з ним; і як це вбрання, що мене одурило, показує нарешті, що ти невинна…
Сюзана. Це ти невинний, що прийшов у тую пастку, що приготовано іншому! Хіба це наша вина, що, хотівши застукати лисицю, ми впіймали їх аж дві?
Фіґаро. Хто ж піймав другу?
Сюзана. Його жінка.
Фіґаро. Його жінка?
Сюзана. Його жінка.
Фіґаро (несамовито). Ах, Фіґаро! Іди, повісься! Ти не вгадав цього! — його жінка? О, дванадцять і п'ятнадцять тисяч разів спритне жіноцтво! То значить поцілунки в цьому лужку?..
Сюзана. Були дані пані.
Фіґаро. А пажів поцілунок?
Сюзана (сміючись). Панові.
Фіґаро. А тоді за кріслом?
Сюзана. Нікому.
Фіґаро. Чи ви певні?
Сюзана (сміється). Буде дощ ляпасів, Фіґаро.
Фіґаро (цілує їй руку). Твої — то цяцьки, а графів був геть повної ваги.
Сюзана. Ну, гордуне, впокоряйся!
Фіґаро (робить те все, що каже). Справедливо. На коліна, низенько схилися, простелися долічерева.
Сюзана (сміючись). А, той бідний граф! Якої праці він собі завдав…
Фіґаро (підіймається на коліна). Щоб здобути власну жінку!
